Sunday, September 26
Shadow

Я зрозумів, що ми з дружиною стали чужими людьми. Хочу подати на розлучення

Ми з дружиною прожили довге сімейне життя, виростили хорошого сина. А тепер, коли мені шістдесят років, а дружині — п’ятдесят сім, я зрозумів, що ми стали чужими людьми. Я планую розлучитися з нею і одружитися на сусідці. Я ніколи не чекав такого в поважному віці. Але виявляється, навіть зараз можна закохатися і так сильно, що не можеш залишатися бездіяльним. Справа в тому, що мені ні з ким про це поговорити. Відчуваю, що мене ніхто не зрозуміє.

Більш того, самому вже важко зважитися на такі кардинальні зміни. Ми прожили з дружиною разом більше 30 років. У нас є вже дорослий син, який покинув наш будинок 5 років тому. Напевно, саме з того часу, коли син з’їхав, ми з дружиною перестали відчувати одне до одного що-небудь. У будинку стало тихо і похмуро і це нас віддаляло. Тепер я розумію, що роками нашу сім’ю тримало виховання дитини. А тепер немає нічого, що б тягнуло нас один до одного. Я вирішив внести трохи фарб в наше життя, запропонував переїхати в село, насолодитися природою, спробувати щось нове, але вона — міська дама. Правда, від дачі не відмовилася. Ось і купили. Але, як виявилося згодом, дача — їй також не до душі. Жінка так і сказала: «кожному своє.

Хочеш копатися в городі і закривати соління на зиму? Так і роби! А я буду сидіти і дивитися телевізор. Я так відпочиваю». Ось і просиділа все літо перед екраном, переглядаючи серіали і ток-шоу . Як тільки я попрошу у неї про якусь допомогу — відмовляє, кажучи, що дуже хвора. І так її «хвороба» виникає лише тоді, коли потрібно щось робити, і зникає відразу ж, коли я все сам доробляю. Вона стала так лінива і неймовірно нудна. Восени, коли дачний сезон закінчувався, я вирішив, що не хочу повертатися в квартиру. Але вона й слухати не хотіла. Чи не могли знайти компроміс, поки жінка не сказала: «Ти залишайся тут, а я їду в цивілізацію». Здається, ми обидва лише зраділи такому рішенню. Ми домовилися, що вона приїжджати, але, крім друзів, до мене ніхто не навідувався. Я їздив додому за 80 км, але вистачало заночувати тільки одну ніч, як мені страшенно хотілося повернутися на дачу. І причина не тільки в свіжому повітрі. В тому селі, де ми купили дачу проживала дуже симпатична самотня жінка, якій трохи за 50. Я не хотів починати ніяких відносин, але серце покликало.

Я все запрошував її в гості. Вона спочатку не сприймала мене, тому що одружені чоловіки, говорила, її не цікавили. Але потім, напевно, її серце теж покликало. І вона почала приходити. Зовсім на трохи. Лише приносила щось смачне і тікала. На 23 лютого я чекав дружину. Все підготував, прибрав. Але вона не приїхала, її знову «хвороба» спіткала. Вирішив запросити сусідку. Вона прийшла, залишилася на ніч. З тих пір, почався наш, скажімо, роман. Я так і не повернувся в квартиру. Заїжджаю хіба 2-3 рази на місяць. Дружині кажу, що весь час город займає, а воно так і є. З сусідкою нас ще ніхто не підозрює, чутки по селу немає. Але все ж поглядають на мене косо, мовляв, чому я тут без неї так довго. Дружину мою багато хто знає. Знайомилися, коли та в магазин ходила. Тепер я налаштований розлучитися з жінкою, і одружитися на сусідці.

Чи не говорив ще їй, але вона не відмовиться, думаю. Єдине чого боюся — це засудження людей. Сусідку точно заклюють тут, мовляв, розлучниця. Друзі та син ніколи цього не приймуть, тому що вже ми з жінкою довго прожили разом. Дружину потрібно тягати за процедурами по розлученню. Я б хотів всього цього уникнути, але так неможливо. Мені не потрібно нічого ні з ким ділити. Все б віддав. Залишився б тільки в цій хатині в селі з коханою. А дружина? Я впевнений, що вона не буде нудьгувати на мене. Син рідко з нами контактує, але все ж, не хотілося б його засмучувати. Це дуже важкий крок, який тягне за собою багато наслідків. Але хіба мені потрібно доживати життя в нещастя? А що б ви порадили в цій ситуації?

Spread the love

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

error: Content is protected !!